Екскурс в історію «Галерея видатних особистостей»

14 вересня у читальному залі Новомосковської міської центральної бібліотеки на екскурс в історію  «Галерея видатних особистостей», присвячений 95 річниці видатного українського історика, берегині козацької слави – Олені Михайлівні Апанович, завітали представники громадських організацій міста, небайдужі до власної історії читачі бібліотеки, інтелігенція.

Останній в Україні козак, та й той — жінка" — так в глухі застійні роки гірко жартували  колеги й друзі про Олену Апанович . А ще, її по праву називали першою жінкою, котра "проникла" на Запорожжя і залишилася там на все своє життя, яке щедро відміряло їй вісімдесят один рік  активної і плодотворної  праці.

Білоруска по-батькові, все своє життя  Олена Михайлівна віддала служінню українській історичній науці, насамперед вивченню історії українського козацтва, в якій вона була беззастережним авторитетом.                                                          Життя не балувало цю стійку жінку, від народження, 9  вересня 1919, на її долю випало чимало випробувань: дитинство в Маньчжурії, голодні 30 роки у Харкові, Велика Вітчизняна війна й евакуація, репресії 50-х, ковток свіжого повітря у 60-ті, застійні Брежнєвські часи, перебудова, й зрештою, довгоочікувана Декларація про Незалежність 1990! Не зважаючи на будь які життєві перипетії, вона завжди залишалася сонячно усміхненою, дивуючи своїх знайомих, «де в неї береться та сила й витримка, щоб дивитися на життя з такою незбагненною поблажливістю».       За всю роки творчої праці вона захистила кандидатську дисертацію на тему «Запорозьке Військо, його устрій і бойові дії в складі російської армії під час російсько-турецької війни 1768—1774», видала чимало монографій: - “Збройні сили України першої половини ХVІІІ ст.”,             “Рукописная светская книга ХVІІІ в. на Украине”,      працю “За плугом Господь іде. Агрокультура українського селянства і козацтва в контексті ідей Сергія Подолинського та Володимира Вернадського”, доповідь “Переяславська Рада: міфи і реальність” та інші, була науковим консультантом кількох кінофільмів, написала сценарії театралізованих вистав про В.Вернадського та П.Конашевича-Сагайдачного. Її історико-художні книжки “Розповіді про запорозьких козаків” (1991), “Гетьмани України і кошові Запорозької Січі” (1993), “Українсько-російський договір 1654 року. Міфи і реальність” (1994) були відзначені Державною премією ім. Т.Шевченка 1994 р. Варто зазначити, що у 1991 р. Апанович стала членом Спілки письменників України. 1995 р. їй присуджено премію Фундації Омеляна та Тетяни Антоновичів.                                                                                                                               До останніх днів Олена Апанович була на передньому краї історичної науки. Померла 21 лютого 2000 року. Похована на Байковому цвинтарі в Києві.                                                                                                          Друзі й знайомі говорили про неї так: - «Жила — як співала: якось напрочуд легко і гарно, усупереч хворобам, поважному вікові, швидкоплинному часу… Їй не пасувало анемічне й безпомічне слово «старість» — завжди залишалася наснаженою, одухотвореною, експресивною, підтягнутою й незмінно жіночною — у манерах, відчутті смаку, вмінні одягатися.» Після екскурсу відбулося обговорення, в якому активну участь взяли всі присутні, серед них – історик Є.А. Шульга, краєзнавець М.І. Триленко,  науковий співробітник історико - краєзнавчого музею ім.. П.Калнишевського – К.В. Мешко, вчитель історії В.І. Мостовий, вчитель – методист Р.Ф. Калашникова, голова Товариства «Просвіта ім.. Т. Шевченка» Е.О. Шаповалова. Багато хто з присутніх по-новому відкрили для себе цю видатну особистість, надзвичайно талановиту жінку -  Олену Михайлівну Апанович.