«Найважливіше – наприкінці» - назва нового роману Галини Вдовиченко, яка, безперечно, заінтригувала. Тільки почала читати і з жалем перегорнула останню сторінку – роман закінчився.
Він і вона. Віктор і Галя. Ці двоє не можуть осягнути глибини своїх стосунків аж доки не стає занадто пізно. Все як у всіх: закохалися, одружилися, виховували і навчали дітей, але самі були поганими учнями в школі життя, «трієчниками», яких жодні помилки нічому не навчили. «Трієчниками», які навіть не намагалися докласти більше зусиль в опануванні науки стосунків.
Як усі, легковажно ставилися до відведеного їм часу, бо, здавалося, що все – назавжди, що попереду – безмежне життя, все налагодиться колись і ось тоді… Але «тоді» не сталося. Чоловік пішов у вічність і так гірко тепер, так його не вистачає. Без нього все видається не таким, як колись здавалося. Чи можна було жити інакше? Чи можна було навчитися науці жити вдвох? Відповідь знайдено, та вже ніяк не перевірити… Слухай своє серце, співчувай, пробачай, бо милосердя – це вияв любові і треба встигнути її проявити, доки життя не промайнуло. Ось такі думки навіяла прочитана книга. А закінчити хочу словами з роману письменниці: «Усе, що я намагаюся сказати, це все – про дві речі, про які ми так мало говоримо з найближчими людьми. Про дві найголовніші речі: любов і смерть».
Алла Таран, читачка абонементу
центральної міської бібліотеки
Немає коментарів:
Дописати коментар