Ще не розгаданий Гончар…

 Є особистості, імена яких назавжди залишаться в наших серцях. Саме до таких людей належав Олесь Терентійович Гончар. 3 квітня виповнилось 100 років від дня народження видатного українського письменника, який, навіть перебуваючи у контексті радянської системи, зумів писати про Гуманізм, Людину та «любов до України, як до життя». Дмитро Павличко назвав його ув’язненою совістю ув’язненого народу. «Ще не розгаданий Гончар…», таку назву мав літературний нарис, який окреслили провідні бібліотекарі читального залу центральної міської бібліотеки – Н. Є. Біловоденко та Н. А. Дегтяр студентам металургійного коледжу ДМетАУ. Переглянувши кадри документальної стрічки «Зодчий душі людської» молоді хлопці вперше побачили і почули живий голос Олеся Терентійовича, дізналися про роки його зростання, фронтову юність та творчі здобутки. Письменник дуже шанував українські народні пісні, та й сам любив співати, а найбільше “Їхав-їхав козак містом...”. Ця пісня прозвучала у сучасній обробці. Нині виповнюється 50 років славнозвісному та багатостраждальному роману «Собор». І саме наш знаменитий козацький Троїцький собор став уособленням того, що кожен має перш за все зберігати собори наших душ. Протягом усього життя письменник вів «Щоденник», в якому записував усі свої потаємні секрети. Доля України, любов до рідного народу підтверджують слова О. Гончара, записані ним у щоденнику: «Дякую Богові, що дав мені народитися українцем». 
Ще квіттям зійду я 

 В полях України, 

 Добра вам молитиму,
Сонця й пісень…