Відгуки на книги

Щоб прочитати відгук повністю, необхідно натиснути на трикутник


Щоб побачити свій відгук на книгу з фонду бібліотеки, надсилайте свої тексти на електронну адресу library.novomoskovsk@gmail.com з поміткою в полі "Тема" - "Відгук про книгу".


Іван Байдак "Чоловік з моїм іменем"


Чоловік з моїм іменем… Хто він?
Ця книжка зацікавить людей старшого віку. Її головний герой – Родвелл Вільямс – зріла людина 65 років, чоловік, який зробив кар’єру, втратив сім’ю, загубив себе і знайшов розгадку життя. Він пише з клініки психологічної допомоги, де перебуває добровільно, бо його замучила депресія, стан беземоційного споглядача життя. Але лікарі не можуть допомогти, тож Родвелл починає аналізувати власне життя, спираючись на записи 17 своїх нотатників. Герой відкриває, що прожив ніби декілька життів і змінювався настільки, що, якби зустрів себе колишнього, навряд чи зміг з ним порозумітися.

Разом з автором читач входить у світ самопізнання, зупиняється у ключових моментах своєї біографії, зосереджується на ролі книги у нашому життя, адже сам Родвелл – книголюб, який у букіністичній крамниці натрапляє на таємничі рукописи Браяна Ліндмана і його життя переплітається з цією знахідкою. Вільямс докладає багато зусиль, щоб знайти письменника, щоб зрозуміти – як прожити останні миті свого буття.
«У своєму записнику він часто записував одне бажання – сісти на мотоцикл і поїхати у подорож. Коли, якщо не зараз?»

Питання, яке спонукає замислитися і над власними бажаннями. Зрештою, Іван Байдак залишає свого героя саме тоді, коли він прийняв остаточне рішення щодо свого життя. Яке? А це ви дізнаєтеся тільки, коли прочитаєте. Особисто рекомендую!

Автор: Людмила Никитенко, читачка абонементу Публічної бібліотеки Новомосковської міської ТГ
Дорж Бату "Моцарт 2.0"


Привіт - здарова - паляниця!
Тільки не смійтеся, але вже легендарна паляниця дійсно згадується у романі Доржа Бату! І заголовок мого відгуку - повна цитата з книги, яка мене потішила, як і сам твір, адже він неперевершено впорався із завданням, яке я на нього покладала - відволікти від новин.

«Моцарт 2.0» Доржа Бату - напрочуд легка історія. Тільки уявіть це абсолютно божевільне поєднання: той самий всесвітньо відомий австрійський композитор Вольфганг Амадей Моцарт, 21 століття, Нью-Йорк, українська нелегалка, італійський ресторанчик, поліція, полювання за наркобаронами і музика, музика, МУЗИКА!
Здається, що ці слова в одному рядку не можуть існувати, але вони не тільки існують, а й вкупі створюють надзвичайно захоплюючу історію, сповнену легкої містичності, гумору та неперевершеної теплої і затишної атмосфери.

Уявіть - 5 грудня 1791 року Вольфганг Амадей Моцарт помирає у своєму ліжку, а вже наступного дня 2018 року прокидається в центрі одного з найбільших мегаполісів сучасності. Як це сталося? Подорож у майбутнє? І як Моцарту повернутися назад? І чи варто?

Мене надзвичайно захопив сюжет і щирість Вольфганга, його здивування і нерозуміння світу навколо, але поступове звикання і прийняття своєї дивної ситуації. Звичайно, трохи казково, що йому одразу трапляються люди, які допомагають і з житлом, і з роботою, але це не означає, що Моцартові буде легко. О ні. Попрощатися з колишнім життям, звикнути до думки, що ти ніколи не повернешся у минуле до родини і дітей... Але це і другий шанс прожити життя по-іншому, не допускаючи колишніх помилок. Багато хто з нас віддав би півсвіту, щоб, подібно Моцарту, отримати другу спробу.

Проте навіть у цьому новому житті музика буде невід’ємною частиною буття композитора. Так, музичні інструменти трохи змінилися і до цього також треба буде призвичаїтися, але ж це геніальний Моцарт, думаєте, в нього не вийде?

В колишньому житті Вольфганг вже був відомим, загальновизнаним і дуже до цього звик. В цьому ж йому доведеться доводити, він - «той самий Моцарт», а не якийсь схиблений фанат чи наслідувач. Чи повірить суспільство у воскресіння генія?

Проте це не тільки історія про здобуття слави і повернення власного ім’я, вона про дружбу, взаємодопомогу і добрі вчинки, які нам нічого не коштують, але для когось дуже багато важать. Вона про любов, про труднощі і їх подолання, про згуртованість, про пошук себе (при цьому не тільки пошук Моцарта) і знахідку чогось значно більшого, ніж очікував.

На сторінках також вихором промайне легендарна Коко Шанель і четвертий президент США, що тільки змусить вас ще більше задаватися питанням: то як же можна переміститися з минулого у майбутнє? Навряд чи цей секрет Дорж Бату колись відкриє, але ми точно ще зустрінемося з пані Шанель, адже про неї буде наступна анонсована історія автора.

А ще, у «Моцарті 2.0» є класний бонус для тих, хто читав інший не менш відомий твір Бату - «Франческа»: зустріч персонажів ціх двох книг.

Загалом книга надзвичайно іронічна, ряснить цікавими історичними фактами про Моцарта, а ще має дуже круту фішку - QR-коди, за допомогою яких можна прослухати той чи інший музичний твір композитора, коли про нього заходить мова у тексті. Та й помандрувати Нью-Йорком завдяки коротким відео від письменника. А ще цитата, яку останнім часом я згадую все частіше: «Ніхто не знає, чому з ними стаються халепи. Когось доля береже, а когось б’є нещадно. Але ніщо у світі не відбувається без балансу, і навіть якщо життя кидає тебе в ополонку, воно завжди слідом за тобою кине й мотузку. Головне вчасно її побачити і вхопити».

Автор: Анастасія Дьякова, читачка абонементу Публічної бібліотеки Новомосковської міської ТГ
Кетрін Беннер "Дім на краю ночі"


Відчувати солоний присмак Середземного моря і не уявляти життя без нього та палкого сонця. Вірити в прокляття плачу і ходити до печер послухати, як тужить каміння і вітер. Святкувати день святої Агати і називати на честь святої всіх дівчаток, які народжуються у родині. Звертатися до коханої amore, пити лімончелло й аранчелло, щодня куштувати рисові кульки з м’яса, моцарели і томатного соусу аранчіно, танцювати під жваві мелодії органетто, вирощувати оливки, вдихати аромати бугенвілії та блукати пагорбами разом з дикими козами.

Жити на острові Кастелламаре біля узбережжя Сицилії - це знати всіх селян на імена, кожного ранку вітатися зі старими вдовами, картярами і рибалками та переказувати старі легенди, якими просякнута сама земля. Жити на Кастелламаре - це пливти хвилями історії, ніби не беручи в ній безпосередньої участі, але шкірою відчуваючи її відгомін. І навіть з плином часу зберігати традиції, як-от десятиліттями збирати всіх місцевих у затишному барі «Дім на краю ночі», адже це - один з нетлінних символів острова, його невід’ємна час тина.
Ця сімейна сага надзвичайно колоритна та напрочуд легко переносить читача в атмосферу неспішного острівного життя зі справжніми італійськими пристрастями. Амадео Еспозіто прибуває на Кастелламаре після Першої Світової в пошуках роботи лікарем і саме з цього часу починається довга історія чотирьох поколінь його родини, острів’ян та самого світу, адже селяни відчують на собі і Велику депресію, і фашистський режим, і Другу Світову, модернізацію та фінансові кризи. Загалом книга поділена на 5 частин з 1914 по 2009 роки, в кожній з яких розповідається про нове покоління Еспозіто, їх тягучу, мов патока, буденність, їх щоденні проблеми і тривоги.

Насправді я не є шанувальницею сімейних саг, але книга Кетрін Беннер змусила мене закохатися в цей жанр. Ви не знайдете на сторінках шаленої динаміки (а я взагалі-то люблю саме динамічні оповіді), проте день у день будете проживати разом з героями, які стануть такими ж рідними і близькими, як ваші реальні родичі. На короткий час читання книги я змогла абсолютно відключитися від своєї реальності і разом з Амадео збирала легенди в свій червоний нотатник. Разом з Марією-Грацією проводжала братів на війну, доглядала пораненого англійця і потім чекала на його повернення з материка, адже з собою він забрав наше серце. Разом з усіма селянами спостерігала за археологами, завдяки яким острів став туристичним місцем; за появою автомобілів, банку, кольорового телевізора та першого комп’ютера. Мені, як і Марії-Грації, боліло серце за протистояння її синів, але тішилося онуці Маддалені, завдяки невпинній праці якої вдалося зберегти осередок усього острівного життя - «Дім на краю ночі», зберегти і передати нащадкам.

В цій історії дуже багато різних доль, людська натура розкривається під різними кутами, а героїв аж ніяк не назвати картонними, навпаки - вони надто живі і справжні, щоб бути просто персонажами саги. Любов, пристрасть, ревнощі, розчарування, лють, туга, біль і радощі - в цій історії є все, чим наповнено справжнє життя.

А ще окремо хочу сказати про мову, адже вона надзвичайно чарівна. Завдяки перекладу Анни Цвіри кожне слово огортає, речення ллються водоспадом і хочеться ковтати красиві слова, мов спраглий, що не бачив воду тижнями. До того ж завдяки колоритним словам можна збагатити словарний запас доброю сотнею італійських слів і точно почати мріяти про поїздку на Кастелламаре, адже цей куточок світу існує насправді.

Автор: Анастасія Дьякова, читачка абонементу Публічної бібліотеки Новомосковської міської ТГ
Карлос Руїс Сафон "Тінь вітру"


Цвинтар забутих книг...
Саме це трапилося з Даніелем, якого батько привів обрати собі одну єдину історію. І він обрав. Якби ж він знав, що роман таємничого Хуліана Каракса так сильно вплине на його власне життя, затягне у вир небезпечного розслідування та вражаючих відкриттів.

Чому твори Каракса такі геніальні і такі рідкісні? Чому за ними полює і знищує чоловік, що називає себе іменем одного з героїв Хуліанових романів? Якщо точніше - іменем диявола... Чому Даніель потрапляє в поле зору детектива з найгіршою репутацією? Чому історія кохання Даніеля містично схожа на історію кохання самого Каракса?
Буде багато запитань. Багато таємниць, скелетів у шафах (і не тільки у шафах), багато загадок і інтриг, клубок яких розкручується хоч і повільно, але дуже захопливо. Не можу назвати сюжет динамічним, але від книги все одно важко відірватися. Герої дуже імпонують, особливо Фермін - такий легкий, балакучий, але розумієш, що це людина з подвійним дном, тож постійно чекаєш, коли ж він розкаже свою справжню історію.

З деяких моментів можна щиро посміятися, як от з діда з притулку Св.Лусії (без спойлерів, читайте, насолоджуйтесь!) Але загалом історія досить драматична. Сподобалось також те, що слідкуєш не тільки за життям головних героїв, але й за життям всієї Іспанії та Барселони зокрема, адже тут ненав’язливо демонструється історія держави і міста, оголюються рани, що завдала громадянська війна.

Зрештою рада, що нарешті познайомилася з творами Карлоса Руїса Сафона і буду читати цикл далі, бо це як гарний напрочуд атмосферний серіал. І, звісно, книжкова тема не може не тішити. Мої беззаперечні та однозначні рекомендації!

P.S. А ще у «Тіні вітру» неймовірна мова, зберегла величезну кількість красивих і мудрих цитат!

Автор: Анастасія Дьякова, читачка абонементу Публічної бібліотеки Новомосковської міської ТГ
Дара Корній "Троян-зілля"


Мені завжди важко писати відгуки на книги, які поселилися в самому серці. «Троян-зілля» прочитала за півтори дні, але цілий місяць підбирала слова і, здається, так і не змогла підібрати.

Нелегка доля випала Вероніці. Переживаючи вже 10 викидень та ледь не вкоротивши собі віку, жінка раптом починає бачити дивні сни, де душі її ненароджених дітей благають відпустити їх і отримати вічний спокій. Надати його може Полудниця, яка мешкає у цьому просторі між двох світів. Але тільки в обмін на жертви зі світу живих, які мають приходити їй пополудні…
Це туга й печаль.
Це біль нескінченних втрат.
Це таємниці минулого, які неодмінно розкриються в сьогоденні, тому що все таємне стає дійсністю.
Це моторошні старі легенди, що оживають.
Це запах карпатського різнотрав’я, шурхіт кришталевих гірських струмків та шепіт самих гір.
Це страшний сон, в якому тільки плач та прохання про допомогу.
Це сон, від якого нарешті пробуджуєшся і починаєш діяти, щоб він більше ніколи не посмів прийти на твій поріг.
Це нова надія, світанок, який неодмінно наступає після найтемнішої ночі.

З першої сторінки історія Вероніки чіпляє ті потаємні душевні важелі, про існування яких навіть не здогадуєшся. Попри болючі перші глави в історію занурюєшся з головою, а сторінки перегортаються ніби самі по собі. Півтора дні я жила разом з героями, не в змозі відірватися від стрімкого сюжету, чарівних гуцульських легенд, інтригуючого клубка таємниць, який поволі розплутує головна героїня. Не з чужих слів знаю, що в житті може статися все, що завгодно, все, що не вкладається в голові і не підлягає жодному логічному обгрунтуванню. Тому одразу повірила в те, що написана історія дійсно є трохи прикрашеним переказом реальної долі.

У будь-якої трагедії (маленької чи великої) завжди є причина, саме цю причину шукає Вероніка, занурюючи нас у справжній містичний детектив. Легенди переплітаються з реальністю, стають її продовженням, а іноді - відчуваються реальніше за дійсність. Пані Мирослава (справжнє ім’я письменниці Дари Корній) завжди творить магію, пліте бездоганне мереживо слів, точними мазками вимальовує людські долі. Неможна не захоплюватися. Неможна не жадати ще.

Я навмисно не переказую сюжет, бо ви маєте самі познайомитися з цією книгою. Самі дізнатися причину всіх бід, знайти винуватця, покарати. І самостійно зібрати троян-зілля.

А ще маю сказати, що була приємно вражена згадці відомих містичних серіалів «Надприродне» та «Ґрімм». Якщо дивилися і є фанатами, вам точно сподобається ця книга!

Автор: Анастасія Дьякова, читачка абонементу Публічної бібліотеки Новомосковської міської ТГ
Кейт Квінн "Мережа Аліси"


Роман «Мережа Аліси» - дивовижна історія про шпигунську мережу Аліси Дюбуа, яка справді існувала за часів Першої Світової війни. Кейт Квінн повідала про шпигунок-жінок, їх сміливість та незламність, їх жертовність заради своєї країни, вірних друзів та подвійні стандарти, з якими вони стикалися під час Першої та Другої Світових війн.

У першому розділі йдеться про 17-тирічну американку Шарлі, яка разом з матір’ю у 1947 році прибуває до Англії. В Лондоні дівчина зважується на втечу від матері в пошуках таємничої Евелін Гарднер – жінки, що мала відомості про кузину Шарлі – Розу, яка зникла під час війни в окупованій німцями Франції.
Чому ж саме Евелін Гарднер? Бо під час Другої світової жінка перебувала в лавах шпигунок з «Мережі Аліси», що працювала тоді у Франції. Знайшовши спільну мову за цікавих обставин, Ів та Шарлі долають численні труднощі та перешкоди, аби знайти всі нитки, що можуть вести до Рози. Таким чином оповідь ведеться відразу у двох часових просторах – у 1947 та у 1915 роках.

Ця книга – захопливий роман з історичними фактами та шпигунськими пристрастями. Це динамічна історія, наповнена сміливими героями та небезпечними лиходіями.

Оскільки роман заснований на реальних подіях, тут згадуються і реальні історичні особи. Звичайно ж, це лідерка «Мережі Аліси» Луїза де Беттін’ї (кодове ім’я якої було Аліса Дюбуа), яка у 1914 році створила таємну організацію. Вона була збіднілою дворянкою, що працювала у госпіталі медсестрою. Її шпигунська мережа складалася виключно із жінок. Щодо інших історичних осіб, то тут також згадується лейтенант Аліси Леоні ван Хаутт та офіцер британської розвідки Сейсіл Кемерон.

Автор: Лариса Волкова, читачка абонементу Публічної бібліотеки Новомосковської міської ТГ
Френсіс Барнет "Таємний сад"


Щоб відчути магію «Таємного саду», книгу треба було читати років у 9-11, бо це б була справжня пригода - спостерігати, як мала розпещена Мері Леннокс змінюється на краще і змінює свій маленький світ, поринаючи у магію забутого таємного саду з його чарами і секретами. Але зараз я побачила в цій історії трохи більше. Мені було страшенно шкода Мері, від якої по суті відмовилися власні батьки, скинувши на гувернанток та слуг. Серце, що не відчуває справжньої любові і турботи, так чи інакше перетворюється на камінь. Ще й коли навколо няньки тільки й роб лять, що потурають примхам дитини, аби тільки не почала вередувати і не «засмутила господиню».
Отак і виростають розбалувані егоїсти, які чекають, що світ перед ними скориться. А проблема ж лише в нестачі батьківської любові й опіки, щирих почуттів та уваги. Проблема зовсім не в маленькій свавільній Мері, яка нікого не любить і ні до кого не відчуває поваги. Проблема в тих, хто недолюбив, створивши маленького монстра. Історія Мері, як і особиста драма її двоюрідного брата Кевіна, тому яскравий приклад.

Знайшовши один одного, ці діти стають чарівною пігулкою один для одного. Спочатку, звісно, коса находить на камінь, бо Мері з Кевіном надто схожі, щоб одразу стати друзями. Але зрештою Мері навчається дбати не тільки про себе, Кевін нарешті відкриває для себе світ поза власною кімнатою.

Я люблю історії перевтілень, коли поволі світогляд героїв змінюється і ти бачиш, як міняється хід їх думок, вчинки, бажання. Книга повчальна не тільки для дітей, а й для батьків. Та й загалом яскраво демонструє принципи виховання ХІХ століття. Здавалося б, світ уже змінився сотню разів, але й до сьогодні є родини абсолютно різного соціального статусу, де ростуть маленькі Мері Леннокс та Кевіни Крейвени. І невідомо, чи змусить їх щось змінитися на краще...

Автор: Анастасія Дьякова, читачка абонементу Публічної бібліотеки Новомосковської міської ТГ
Курт Воннегут "Бойня номер п'ять, або Хрестовий похід дітей"


Чи є сенс намагатися оцінити геній Воннегута, особливо з огляду на те, як я люблю його простий блискучий стиль, що вражає, ніби куля на виліт. У його описі війна постає без прикрас, передаючи реально пережиті військові будні письменника. Бомбардування Дрездена автор бачив на власні очі і так само, як і його нескладний головний герой Біллі, розчищав місто і діставав трупи мирного населення з-під завалів. Історія «Бойні» - не вигаданий переказ жаху, у якому, власне, брали участь лише діти. Варто було солдатам збрити бороди і відмитися, як під шинелями і формою опинялися жовтороті хлопаки, що пережили і бої, і полон, і визволення радянськими військами. А дехто не пережив. Такі справи.
Звичайно, за всім масивом шизофренічного тексту здається, що війна тут не така вже й головна. Біллі хаотично подорожує в часі та просторі, в якійсь із реальностей вмираючи, в якійсь – народжуючись, а в якійсь – спілкуючись із іншопланетними представниками. У певний момент, коли в тексті трапляється різкий стрибок з одного місця в інше, здається, що ось-ось і натурально збожеволієш - так уміло Воннегут поміщає в стан божевілля. Саме цим безумством і є Друга Світова.

Беручись за Воннегута, не треба чекати від нього складних описів, війна в нього не така, як у решти авторів втраченого покоління. Тут не буде романтичної лінії, глибоких переживань та філософських висловів із вуст персонажів. Але як такої філософії – завалися. І їжі для роздумів, можливо, значно більше, ніж у інших. Все ж таки треба визнати - ніхто так не пише про війну, як люди, які її пережили.

Автор: Анастасія Дьякова, читачка абонементу Публічної бібліотеки Новомосковської міської ТГ
Голлі Блек "Жорстокий принц"


Голлі Блек абсолютно несподівано стала однією з моїх улюблених сучасних письменниць у жанрі young adult. Тому всім фанатам вигаданих чарівних світів і, особливо, світів фейрі присвячується.

Особисто для мене тема фейрі - одна з найулюбленіших у фентузі. І Голлі у своїй книзі подає фанатам жанру найсмачніше: королівство, канонічно злих та пихатих фейрі і, звичайно, просту-непросту головна героїню. Джуд та її сестра Тарін - звичайні люди в царстві жорстоких фейрі. До речі, як дівчата опинилися у чужому для них світі – окрема драматична історія, яка розкриється на сторінках «Жорстокого принца».
Зрештою амбіції простої дівчинки Джуд Дуарте, її сила волі та характер приводять прийомну доньку генерала до самого трона. Ні, королевою химерного королівства вона не стає, проте на неї чекає не менш цікава і вже точно набагато відповідальніша справа – не дозволити королівству фейрі потонути з громадянській війні нащадків померлого короля, вистояти в боротьбі за владу, коли зовнішній ворог вже готує зброю. А шлях до збереження спокою в королівстві дуже тернистий, бо ж навколо вирують інтриги, точиться постійна боротьба, з усіх боків визирають спокуси, а попереду не тільки перемоги, а й зради і падіння.

Іскри летять в усі боки, сюжет дуже динамічний, небезпека зашкалює, а на кону - трон, корона, власне життя та життя близьких. Не дивлячись на те, що Джуд - доволі шаблонна героїня як для фентезі, за нею цікаво спостерігати, співпереживати їй, адже в історію поринаєш з головою. Рідко коли автор з першої сторінки бере тебе і навіть після останньої не відпускає.

Автор: Анастасія Дьякова, читачка Публічної бібліотеки Новомосковської міської ТГ
Еула Бісс "Імунітет"


Коли за вікном гарує пандемія, а тема вакцинації є чи не найтоповішою, саме час почитати щось про щеплення. Отак подумала я і взяла до рук книгу «Імунітет. Правда і міфи про щеплення» Еули Бісс.

Одразу маю сказати, що про коронавірус тут немає ані слова, праця була написана на хвилі епідемії грипу H1N1 (якщо хтось такий пам’ятає), адже саме в той час авторка народила сина і почала вивчати тему дитячих щеплень, бо питання це хвилює чи не всіх молодих мам. І так пані Еула націкавилася, що перерила купу документів, поспілкувалася з десятком компетентних осіб, знайомих лікарів та занепокоєних матусь, що в неї вийшла ціла книга - своєрідний щоденник буднів матусі, думки, історичні довідки та розвіювання міфів, які давно ходять континентами.
То ж чи варто робити щеплення дитині, чим це може загрожувати і чим загрожує ігнорування вакцинації? Що таке колективний імунітет і навіщо він потрібен? До речі, інформація цікава саме зараз і її варто почитати антивакцинаторам, бо, за словами авторки, всі ми - єдине тіло, тож і наше колективне здоров’я залежить від кожного. Навіть зацитую: «Масова вакцинація є набагато ефективнішою, ніж індивідуальна. Невакциновану людину захищають навколишні, несприйнятливі до хвороби. Але вакцинована особа, оточена сприйнятливими до хвороби, залишається вразливою через недоліки вакцини або ослаблення імунітету. Межі між нашими тілами розмиваються. Ті з нас, хто користується колективним імунітетом, завдячують ближнім своїм здоров’ям».

Еула зібрала величезну купу інформації і вона час від часу не зовсім структурована, але читається все одно легко. Метафори, які авторка добирає, дуже влучні і незвичайні. От ви коли-небудь розглядали вакцинаторів - як вампірів? Авторка ж подає цікаві історії з середньовіччя, майстерно вписує їх у сучасне. Протягом усієї розповіді Дракула буде згадуватися декілька разів, а от чому саме - пропонує дізнатися вам самим.

У книзі подані дані досліджень щодо щеплень від кору, віспи, поліомієліту, грипу і багатьох інших хвороб, їх ефективність у різних країнах і до чого призводили кампанії проти щеплення. Є і роздуми щодо складу вакцин, мені особливо було цікаво дізнатися, що у деяких вакцинах в США (а може і в наших, хтось колись ставив собі таке питання?) є досить небезпечні хімічні домішки, які по-різному можуть впливати на організм. Чи не впливати зовсім. Особисто мене підкорили історичні довідки щодо перших імпровізованих вакцин і способів щеплення (ви, до речі, знали, що саме поняття прийшло від способу прищеплення до одного дерева паростків іншого?). Еула подала й імена, і місця, і дати - чіткий фактаж, чітко і зрозуміло.

Ця книга не є пропагандою вакцинування. Не є вона і спростуванням важливості щеплень. Це просто докладні та змістовні роздуми матері, як вберегти свого сина в нашому непростому світі боротьби з безліччю хвороб. І це було цікаво і пізнавально, а інформація у світлі останніх подій стала доволі корисною.

Автор: Анастасія Дьякова, читачка абонементу Публічної бібліотеки Новомосковської міської ТГ
Волтер Тевіс "Хід королеви"


Зізнаюся - я не вмію грати в шахи, але щиро захоплююся людьми, які розуміються на грі і отримують справжнє задоволення від цього інтелектуального спорту. І Бет - головною героїнею роману Волтера Тевіса - я також захоплююся, хоч відверто в ній куди більше негативних рис.

Якої атмосфери чекати від книги? Америка 1950-1960-років, маленька всиротіла вундеркіндка Елізабет Гармон несподівано для себе відкриває шахи і, починаючи вивчати дивну гру, захоплюється настільки, що перетворює її у справу життя. Це карколомне сходження юної шахістки до вершин світової слави, а ще - боротьба з власними демонами, злети та падіння, і мрія, яка стає реальністю.
Найбільше в цій книзі мене вразило те, наскільки захопливо описані партії. Ви просто на хвилинку уявіть досить докладні описи дебютів, розвитків, стратегій і все це на декілька сторінок. А ви при цьому ні бельмеса не розумієте в шахах. Мало б бути нудно. Мало б бути незрозуміло. Особисто я мала б закрити книгу з гучним «Бам!», але я читала, не відриваючись!

Звичайно, трохи складно було наочно уявити партії без шахової дошки перед очима, але це взагалі не заважало сприйняттю. Текст лився, сторінки горталися, я ковтала розділ за розділом. І це для мене головне відкриття, парадокс і цінність книги. Тевіс зміг так написати про шахи, що в них захотілося розібратися, взяти дошку, взяти будь-який підручник і просто почати.

Що ж до Бет, то ця героїня навіть попри купу недоліків мене підкорила. Вона ні в біса не ідеальна - залежна від таблеток і алкоголю, трохи антисоціальна, не здатна на щирі почуття до своїх близьких і трохи відморожена як на мене. Але як же людина горить своїм хоббі, своєю справою життя! Вона дійсно геніальна гравчиня і, погодьтеся, нам завжди цікаво побачити інший бік геніальності, дізнатися, що ж у тій геніальній голові коїться насправді.

Так вже вийшло, що спочатку я подивилася серіал, а вже потім у нас переклали книгу. Було досить цікаво порівнювати версію фільммейкерів з оригінальним текстом. Вирок: Аня Тейлор-Джой - краще, що могло статися з героїнею книги! Однозначно мої рекоменації: читати і дивитися!

Автор: Анастасія Дьякова, читачка абонементу Публічної бібліотеки Новомосковської міської ТГ
Наталія Гурницька "Багряний колір вічності"


В цій книзі болю більше, ніж сторінок. За словами Наталії Гурницької у передмові - описані події дійсно відбулися в реальному житті однієї галицької родини. Та чи однієї? Таких історій сотні, тисячі, але ми не звикли про них чути. Можливо, якби ця книга була написана у жанрі фентезі чи фантастики, кількість трагедій та втрат виглядали б занадто театрально і перебільшено, а авторці можна було б закинути навмисне маніпулювання читачем і «вижимання» з нього сльози. Проте все описане було реальним. І це найстрашніше.
Головна героїня книги Ірена - пані в елегантному віці, яку життя нагородило величезною кількістю випробувань. Не всі витримають стільки поневірянь, зла і людської жорстокості і при цьому залишаться людиною, збережуть у своєму серці любов і щире бажання допомагати іншим. Я не хочу переповідати сюжет, скажу лише, що книга подарує і м’які захопливі моменти першого кохання, і миті невблаганного відчаю. На прикладі життя Ірени авторка продемонструвала долі тясяч галичан в період, коли до Львова увійшла радянська армія і почав встановлюватися сталінський режим. Утиски, конфіскація майна, арешти, репресії... Героїня виживала у різних умовах, а доля потроху відбирала у неї найцінніше.

Мені було надзвичайно важко читати цю книгу, бо вона просякнута атмосферою тотальної самотності і болю. У фіналі неможливо втримати сліз, але й захоплення тим, як авторка перепліла події ХХ століття з сьогоденням. Попри доволі важку атмосферу історія читається напрочуд легко, подужати її можливо за один вечір, але враження по собі вона залишить як мінімум на тиждень.

Автор: Анастасія Дьякова, читачка абонементу Публічної бібліотеки Новомосковської міської ТГ
Джоджо Мойєс "На крилах мрії"


Англійська назва цієї книги «The horse dancer», тобто «Та, що танцює з кіньми». Погодьтеся – в українському перекладі звучить не надто привабливо, хоча насправді куди точніше передає суть сюжету та одразу повідомляє читачам, про що буде йти мова в книзі. Проте, якою б не була назва, а суті це не міняє.

Наташа Маколей – успішна адвокатка, що захищає права дітей. Сара – онука талановитого вершника Анрі Лашапеля, що навчався в «Le Cadre Noir» - таємничій організації французьких вершників, яка існувала від початку 19 століття і досі збереглася у формі академії.
До речі, ця школа верхової їзди не вигадка письменниці, вона реально існує і вважається однією з найпрестижніших шкіл у своїй сфері. Отже, дідусь вклав у Сару всі свої знання, адже бачив в онуці здійснення власної мрії, та й Сара мала неабиякі здібності до верхової їзди.

Ще один ключовий персонаж книги – семирічний кінь Сари на ім’я Бу. Розумний красень – справжній друг дівчинки та її улюбленець.

Раптово дідусь Сари починає хворіти і потрапляє до лікарні у тяжкому стані. 14-тирічна дівчинка залишається один на один з дорослим світом, але випадкове знайомство з Наташею опівночі в супермаркеті дає їм обом шанс побороти разом виклики долі та здійснити свої мрії.

Це чудова історія, сповнена ніжності та романтики, глибоких почуттів, рішучих дій у непростих життєвих ситуаціях подекуди за трагічних обставин. Але слід зауважити, що читання цієї книги потребує деяких емоційних зусиль. Цікаво, що кожен розділ роману має свій епіграф – цитату з трактату Ксенофонта «Про верхову їзду» 350 року до нашої ери.

Загалом мене глибоко вразили знання авторки коней, їх поведінки, психології, гено- і фенотипів. Якщо вам все життя хотілося ближче познайомитися з цими величними тваринами, але не було змоги – книга Джоджо Мойєс може допомогти в цьому.

Автор: Лариса Волкова, читачка абонементу Публічної бібліотеки Новомосковської міської ТГ
Сара Джіо "Фіалки в березні"


Роман «Фіалки в березні» Сара Джіо присвятила своїм бабусям, які виховали в ній любов до мистецтва та письменництва, а ще в ньому вона відтворила своє захоплення 40-ми роками ХХ століття. Тож Ви, напевно, здогадалися, яка епоха буде згадана в книзі.

Героїня роману Емілі Вілсон – успішна молода письменниця, яка переживає творчу кризу. І ось її спіткало ще одне лихо – п’ятирічний щасливий шлюб раптом обірвався, чоловік знайшов нове кохання. Емілі глибоко переживає зраду коханого та розлучення.
Коли ж вона розбирала пошту, до її рук потрапив лист від двоюрідної бабусі Бі, яка запрошувала Емілі в гості на острів Бейнбридж. Цей лист став для неї спасінням, адже Емілі сподівається – за межами мегаполіса біля океану вона зможе опанувати свої думки та почуття.

Однак, як виявилося, життя на острові не таке й безтурботне, яким жінка пам’ятає його з дитинства. Емілі поринає у неквапне життя острова і випадково знайомиться з Джеком – художником, який постійно мешкає на Бейнбриджі, але бабуся виказує щодо нього незрозуміле невдоволення...

За законами жанру до рук головної героїні ще раз зовсім випадково потрапляє дивний щоденник, який у 1943 році належав Естер Джонсон. Поринувши в читання, жінка захоплюється дивними обставинами життя юної Естер, двох її подруг та хлопці-красеня, яких доля об’єднує трагічними обставинами. Емілі відчуває, що таємниці минулого безпосередньо стосуються її. На головну героїню чекає ціле розслідування та карколомні відкриття, пов’язані з її власною долею. Відірватися від читання дуже важко. А ще тільки прочитавши книгу, ви зрозумієте, до чого ж тут фіалки!

Автор: Лариса Волкова, читачка абонементу Публічної бібліотеки Новомосковської міської ТГ
Володимир Лис "Обітниця"


Невеличка вулиця «Обітниця» з дивною назвою невідомого походження у великому місті. П’ять будиночків – два з одного боку, три – з іншого… Але яке життя вирує в них! Давнє переплітається з теперішнім, пристрасть стає трагедією, руйнуються старі сім’ї і народжуються нові.

Старенькому Антону Личаку, який тихенько доживає віку в родинному колі сина, несподівано надходить лист з єдиним реченням «Час повертати борги». Які? Кому? Ці питання змушують чоловіка проаналізувати все своє життя.
В сусідки Ольги, успішної архітекторки і щасливої дружини, раптом усе летить шкереберть: будинок поруч купує чоловік, її перше кохання, і це б ще півбіди. Її син закохується в сусідню дівчину, не знаючи, що вони – брат і сестра…

А ще повертається з колонії Богдан, який відсидів за вбивство, якого не скоював. Сім’ї немає, донька не впізнає батька…

Стільки різних персонажів, різних шляхів. І скільки пристрастей навколо. Їх долі переплітаються, життя кожного наповнюється драмами та щемливими стосунками. А ще всі вони дають обітниці, та чи дотримуються? Самі по собі герої дуже колоритні, зовсім не картонні, як це часто буає в літературі. Їм віриш.

Роман написано чудовою мовою і дуже хвацько. Неможливо відірватися, адже герої стають мов рідні, за ними не просто спостерігаєш - їх життя проживаєш разом з ними, тож важко прощатися, коли книга закінчується. Щиро раджу «Обітницю» Володимира Лиса, а ще - зверніть увагу на інші його твори, бо письменник пише дійсно цікаві книги. Його творчість - зразок якісної сучасної української літератури.

Автор: Любов Шматенко, читачка абонементу Публічної бібліотеки Новомосковської міської ТГ
Маргарет Етвуд "Оповідь служниці"


Як це - за кілька днів перетворитися із вільної жінки на рабиню? Побачити на власні очі, як колись демократичні Сполучені Штати внаслідок кількох добре спланованих терактів перетворюються на тоталітарну державу фанатиків, де все будується на Законі Божому - до страшного викревленому і гіперболізованому? Як це - втратити чоловіка і дитину, право на майно, роботу, гроші; право тримати в руках олівець, право читати; стерти власну особистість, з чужої волі загорнутися у червоне, мов у саван, і стати всього лиш вмістилищем майбутнього життя, бо ти - одна з небагатьох обдарованих природою мати можливість завагітніти.
Від світу, створеного Маргарет Етвуд, волосся стає дибки та шкіра вкривається сиротами. Внаслідок екологічних катастроф та засилля хімікатів (а може з волі Божої?) жінки перестали народжувати. Людська чисельність стрімко скорочується, а людству загрожує вимирання. Хтось шукає м’які методи вирішення проблеми, а хтось - влаштовує переворот, захоплює країну і вдається до радикальних мір. Відтепер в новоствореній Республіці Гілеад є Командори, їх порядні Дружини (зазвичай - безплідні), Марфи (жінки, що вже не можуть мати дітей, але корисні у господарстві) і Служниці - дівчата у червоному, основне завдання яких - завагітніти від Командора і «подарувати» дитину родині високопосадовця.

У цьому світі Служниця не має прав, вона - річ, яка буде переходити з будинка в будинок, аби тільки «збільшити» народжуваність. А якщо захоче втекти, якщо стане опиратися своєму призначенню - її чекає жорстоке покарання. Ні, не смерть, бо смерть - це порятунок, а Служниця попри все має виконати свою первісну жіночу місію.

Я би не рекомендувала читати книгу занадто емоційним особам, адже атмосфера тут насправді гнітюча, події важко осягнути, важко уявити, що щось подібне могло статися. Що щось подібне може статися, адже авторка, так чи інакше, взяла за основу свого вигаданого світу нашу реальність з цілком реальними існуючими проблемами. І це страшенно лякає. Проте не може не захоплювати, адже сюжет стрімкий, хоч викладка тексту доволі незвична через хаотичність зміни часу - головна героїня то живе теперішнім, то поринає у спогади і саме через них розкривається її образ, її думки, страхи і надії. Їй неможливо не спувчувати, за неї неможливо не хвилюватися так само, як і неможливо разом з нею не ненавидіти існуючий стрій. І, звичайно, після прочитання замислюєшся про сучасність, про майбутнє світу, про права жінок (і дякуєш, що за вікном не середньовіччя і, не дай Боже, не Гілеад). Не дивно, що настільки ефектний твір взялися екранізовувати. На глядача чекає новий серіал від Hulu, який дуже яскраво передає атмосферу книги. Моя порада - якщо взялися читати, обов’язково подивіться серіал, щоб відчути цей моторошний антиутопічний світ наповну.

Автор: Анастасія Дьякова, читачка абонементу Публічної бібліотеки Новомосковської міської ТГ
Мег Джей "Визначні роки"


Книга Мег Джей «Визначні роки» - то унікальний по своїй природі твір. Це свого роду конспект лекцій провідного професора, яка займається проблемами молоді 20-30 років. Це також і наукова робота, аналіз життя молоді 21 століття – міленіалів. Складається книга з трьох розділів: праця, кохання, розум і тіло. Зі сторінок цього унікального твору психологиня подає теорію, підкріплену випадками зі своєї психологічної практики і достеменно доводить – період від 20 до 30 років дуже важливий в житті людини.
Авторка закликає жити тут і зараз, не відкладаючи важливі рішення на потім, використовувати всі можливості і шанси, які дає життя: наполегливо вчитися, будувати кар’єру, створювати сім’ю, народжувати та виховувати дітей. Прозріння від змарнованого чау буде важким та болісним, а невикористані можливості повернути не вдасться.

Мене підкупила форма викладу наукового матеріалу – проста та доступна кожному читачеві розповідь. На будь-якій сторінці можна знайти себе чи порівняти свої переживання з переживаннями героїв авторки.

На сторінках книги часом трапляються болісні історії клієнтів та студентів, які повідали Мег свої історії. У багатьох розділах об’єднані схожі історії, тож читачі, кому за двадцять, мають можливість впізнати себе та знайти вихід із важкої ситуації. Авторка наголошує, що вік від 20 до 30 років чи не найважливіший, адже 80% доленосних подій відбувається в житті людини до 35 років. Дві третини зростання рівня зарплати припадає на перші 10 років кар’єри. До 30 років понад третина людей одружується або зустрічається з майбутніми чоловіком чи дружиною. Характер найістотніше змінюється саме в цей період життя. До того ж, до 30 років мозок людини завершує свій розвиток.

Письменниця закликає всіх читачів не марнувати свій час – це стосується і міленіалів, і їх батьків та наставників.

Перед тим, як прочитати цю книгу, я уважно ознайомилася з відгуками читачів з Туреччини, Канади, США, Ізраїлю та Австралії. Більше того, як виявилося, моя донька також має цю книгу і користується порадами з неї. Цей факт мене неабияк здивував і став додатковим стимулом познайомитися з твором. До того ж я завжди цікавилася психологією, тож, якщо вам цікаві люди та хочеться розгадати мотиви їх вчинків – ця книга саме для вас, адже Мег Джей розкриває багато цікавого на сторінках своєї праці.

Автор: Лариса Волкова, читачка абонементу Публічної бібліотеки Новомосковської міської ТГ
Анатолій Дністровий "Пацики"


Трохи про 90-ті… Вийшов серіал Девіда Лінча «Твін Пікс», NBC випустив «Друзів»., натовпи фанів збирала Брітні Спірс та Spice Girls. У 90-х клонують вівцю Доллі. Популярний чарівний «Юпі» - малесенький пакетик з оранжевою або червоною штукою, з якого можна зробити відро лимонаду. Загалом настрій епохи кожен ловив по-своєму, мабуть в залежності від віку. Я, наприклад, була підлітком і запам’ятала «Юпі» та зарубіжні серіали, лосини-велосипедки... До речі, які зараз в моді. Сьогодні на вулицях гасає молодь в джинсах родом з 90-х, по телебаченню селебрітіс знімають відеокліпи в стилі тих років, загалом 90-ті знову в моді!
І хоч машину часу ще не винайшли (можливо Ілон Маск щось від нас приховує!), потрапити у минуле стає можливим! Портал знаходиться на книжковій поличці юнацького відділу.

Хочу порекомендувати до читання «Пацики», для тих, хто бажає відчути всю атмосферу того часу: сувору реальність, соціальну депресію, жаргон, банди тінейджерів на вулицях. В романі все описано відверто і без прикрас, книгу можна вважати майже документальною.

Автор: Тетяна Михайлова, читачка юнацького відділу Публічної бібліотеки Новомосковської міської ТГ
Марія Кармазіна "Леся Українка. Життя як виклик"


Тут можна бачити символ. Можна уявити образ Лесі на фоні тяжкої епохи. Можна побачити у хмарі, про яку пише поетеса, особисту трагедію Лесі Українки, її хворобу, яка все життя мучила Лесю, приковувала до ліжка.

Ставати проти бурі – така була доля Лесі протягом усього її віку. Біографи Лесі Українки не раз зазначали, що виросла вона у інтелігентній сім’ї, близька була з родинами Старицького та Лисенка, особисто відчувала на собі культурний вплив суперечливого, але широко освіченого дядька, Михайла Драгоманова, з яким часто була по різні боки «барикад».
Однак геніальній дівчині тісно було у тому громадському колі, у якому вона народилась і перебувала, а мати, Олена Пчілка не тільки подбала про широку й глибоку освіту дочки, а й багато гіркого влила в її життя.

Все своє життя Леся боролась. Боролась з хворобою, суспільством, родиною. Боролась за волю, за кохання. В її арсеналі передусім було слово.

У цій книзі зібрані документальні свідчення про життя та творчість поетеси, художньо осмислені факти з її біографії. Окремим розділом йдуть посилання на літературні джерела, документи, іменний покажчик.

Авторка зробила велику роботу, зібравши у архівах та систематизувавши відомості. Рекомендую цю книгу школярам та студентам.

Автор: Тетяна Конопенко, читачка читального залу Публічної бібліотеки Новомосковської міської ТГ
Карен Вайт "Будинок на вулиці Тредд"


Прочитавши роман "Будинок на вулиці Тредд" я впершу познайомилася з творчістю американської письменниці Карен Вайт. Сюжет роману захопив з перших сторінок твору, а завдяки чудовому перекладу українською Ольги Гладкої отримала велике задоволення від читання.

Поєднання в сюжеті сучасного і минулого, містики й істот з паралельного світу старого будинку, який перейшов у спадок головній героїні, дуже вражає.
А стосунки Мелані з Джеком і Марков допомагають з`ясувати всі таємниці двох родин, відшукати скарб, а також розкрити жахливе вбивство.

І насамкінець дуже гарно, що Мелані зустріла своє кохання й лишилася щасливою жити в старому будинку.

Рекомендую до читання!

Автор: Олена Волик, читачка абонементу Публічної бібліотеки Новомосковської міської ТГ
О. Найдена "Українська народна лялька"


Книга «Українська народна лялька», автор якої доктор мистецтвознавства Олександр Найден, - перше в Україні фундаментальне дослідження лялькової культури. Про традиції створення ляльки, здебільшого про ляльки-мотанки, я читала у збірках, присвячених народним ремеслам, або старовинним українським іграшкам. І ось нарешті з’явилася наукова праця з ґрунтовним мистецькознавчим дослідженням історії виникнення та розвитку лялькової культури України. Від давніх часів Трипільської культури і до наших днів автор просліджує шлях розвитку лялькового мистецтва.
І перед нами постають прекрасні образи глиняних ляльок стародавнього світу, коли лялька грала роль богині-заступниці. І поступово вони міняються в часі, перетворюючись на глиняні, дерев’яні, узлові із тканини, солом’яні, навіть із тіста. Міняється їх значення, оздоблення, але завжди народна лялька несе глибокий сакральний сенс. Адже лялька, зроблена бабусею, матір’ю чи старшою сестрою, містить у собі сокровенну, родову інформацію любові, захисту, доброзичливості. Тому вона виконує не тільки функції дитячою іграшки, але стає своєрідною скарбницею народної пам’яті: історичної, побутової, обрядової. Книга приваблює багатим ілюстративним матеріалом. І це допомагає більш виразно, реально сприймати яскравий світ ляльки. На мою думку ця книга буде цікава не тільки, тим, хто виготовляє народні ляльки, але і всім, хто захоплюється народними ремеслами і цікавиться традиціями української культури.

Прочитайте цю книгу і відкрийте для себе неповторну красу та духовне значення української народної ляльки.

Автор: Ольга Гаєва, читачка читального залу Публічної бібліотеки Новомосковської міської ТГ
Брюс Кемерон "Обіцянка собаки"


Брюс Кемерон завжди мріяв стати письменником. Свій перший роман у 26 сторінок він написав у початковій школі, а коли йому було 16, вперше його оповідання було надруковано в місцевій газеті. Відтоді щодня прокидався на світанку, щоб писати і досяг небувалого успіху. Зараз він автор серії романів про чотирилапих улюбленців.

Перший роман у цій серії «Життя і мета собаки», у якому з’являється пес Бейлі, що знов і знов перероджується для певної мети. Кажуть, усі собаки потрапляють до раю.
Особливо такі, як Бейлі. Він прожив чимало життів і нарешті може спочити. Та Ітан, перший господар Бейлі, знов відправляє його на землю врятувати ще одну родину та виконати свою останню обіцянку людям. Тут без жертв не обійтися: Бейлі має забути свої попередні життя та втратити спогади про Ітана. Віддати найдорожче заради щастя чужої родини. Однак собача любов здатна творити великі дива і Бейлі готовий до своєї останньої подорожі. Саме такий опис має роман «Обіцянка собаки», який потрапив мені до рук.

Історія, що викладена в книзі, напевне, буде близька і зрозуміла всім власникам песиків. В нашій родині також були собаки, тож я неабияк прониклася. Бажаю, щоб і ви, любі читачі, насолодилися цією історію та подивувалися, наскільки автор розуміє цих розумних тварин.

Читаючи роман «Обіцянка собаки», я також згадала кінофільм своєї молодості «Білий Бім, чорне вухо». До речі, книги Брюса Кемерона також екранізовано, тож можна познайомитися з Бейлі не тільки через сторінки книги.

Автор: Лариса Волкова, читачка абонементу Публічної бібліотеки Новомосковської міської ТГ
Джоджо Мойес "Подаруй мені зірку"


В основу роману «Подаруй мені зірку» покладено історичний факт – перша леді Америки, дружина президента Рузвельта, заснувала Програму «Кінна бібліотека», метою якої було поширення освіти та популяризація знань у тих місцях, де з освітою складно. Програма діяла з 1935 по 1943 роки. А в своєму розпалі під чс програми постачали книги понад сотням тисяч мешканцям сільської та гірської місцевості.

Події роману розгортаються у Східному Кентукі в передгір’ї Південних Аппалачів, місцині, яка й понині залишається одним найкрасивіших, але найбідніших районів Сполучених Штатів.
Назва роману напряму пов’язана із назвою збірки поезій Емі Ловелл «Той, хто дарує зірки», якою захоплюється головна героїня роману Еліс. Письменниця ретельно вивчала природу, відносини між людьми та їх звички в штаті Кентукі – містечку Бейлівілль, де живуть герої роману.

Еліс – справжня англійська леді, яка зустрічає забезпеченого американця Беннета Ван Кліва, що разом з батьком прибув до Англії з просвітницькою місією. Молоді люди покохали один одного, одружилися й Еліс поїхала за чоловіком у штат Кентукі.

Слід зазначити, що звичаї в місцевій общині були дуже консервативні: роль жінки суворо обмежена, адже вона повністю залежить від чоловіка. Еліс стала нудьгувати, тим паче, що відносини з чоловіком не склались. Одного разу на зборах громади Бейлівілля поважна місіс Брейді оголосила про створення пересувної бібліотеки, для чого потрібно набрати штат бібліотекарів з 5 осіб. Несподівано для себе Еліс також згодилася стати бібліотекарем, адже мала добру освіту та добре ладнала з кіньми (пам’ятаєте, бібліотека ж пересувна!).

Всі події роману – і сумні, і навіть трагічні, - пов’язані з бібліотекою та важкими умовами праці на місцевій копальні Ван Клівів, де видобувають вугілля.

Кожна з героїнь роману, а це декілька панянок, долають безліч внутрішніх та зовнішніх перешкод, аби досягти своєї мрії. На мій погляд, Джоджо Мойес віднайшла свій оригінальний творчий шлях і надала любовному роману глибини та історичної достовірності. Я отримала неабияке задоволення від читання, раділа і страждала разом з героїнями – ніжними та мужніми жінками, які стали справжніми подругами. Тож рекомендую цю книгу і маю надію, що вона так само прийдеться комусь до душі, як і мені.

Автор: Лариса Волкова, читачка абонементу Публічної бібліотеки Новомосковської міської ТГ
Дорж Бату "Франческа. Володарка офіцерського жетона"


Цей роман – збірка коротких нарисів із життя колективу одного з центрів керування польотами НАСА, записаних старшим оператором зміни Андрієм «Джорджіо» Васильєвим. Ця нига – продовження «Франчески. Повелительки траєкторій», яка стала безперечним бестселером в Україні з моменту опублікування.

Мені багато років, я прочитала безліч книжок; взагалі читання – то моя відрада, задоволення, антистресовий фактор. Перед вами – книжка про молодих і для молодих, але я із захопленням читала ці нариси, де були веселі історії, жарти, розповіді про виникнення та розгортання кохання, сімейних драм, захопливі спецоперації і навіть трохи еротики у житті звичайної військової бази США.
Головні діючі особи: Франческа – дівчина, що народилася з аутизмом, але природа обдарувала її математичною геніальністю; Джорджіо – український журналіст, який змінив свою професію на оператора польотів об’єктів НАСА. Це молода команда, якою опікуються офіцер Баррел та вихователь професор Рассел, керуючий базою полковник Вескотт та сержант Сара Маккарті…

До речі, книга налічує 560 сторінок, які я в захваті прочитала та була зворушена до сліз. Слід зазначити, що роман написано чудовою літературною мовою без ненормативної лексики, збочень та інших викрутасів, якими грішать деякі художні твори.

Франческа каже, що ця книга про те, що дуже важливо мати відкрите серце і нічого не боятися. Бо тільки так можна пережити все, що трапляється з вами в житті: добре і погане, смішне і не дуже.

Ця книга про те, що неможливе – можливо, а терпіння і любов – це найкраща формула, яка здатна розв’язати геть усі проблеми.

Також головна героїня каже про загальнолюдські цінності, які були до нас, повинні бути з нами і будуть після нас.

Автор: Лариса Волкова, читачка абонементу Публічної бібліотеки Новомосковської міської ТГ
Деніел Кіз "Квіти для Елджернона"


Випадково на просторах Інтернету натрапила на видання «Квіти для Елджернона», майже миттєво зрозуміла, що це книга, яку мені доведеться прочитати найближчим часом. Твір екранізований ще в далекому 1968 році, здобув премію «Оскар» і завоював серця мільйонів читачів і ще плюс одне.

Двоє вчених розробляють експериментальну хірургію для підвищення інтелекту людей, випробування проводять на миші на ім’я Елджернон.
Народжений без здатності читати, писати, пам’ятати речі та все інше, що пов’язане з розумовим відставанням, Чарлі Гордон працює прибиральником у пекарні. Не зважаючи на те, що оточуючі з нього глузують, він не розуміє цього, бо вони сміються і посміхаються. Для Чарлі це означає, що вони його друзі. Чоловік погоджується взяти участь у науковому експерименті маючи шанс стати розумним. Операція на мозку проходить успішно й інтелект чоловіка сягає неймовірних висот. Протягом розповіді головний герой і мишеня, якому провели ту ж операцію, стануть найкращими друзями, але в один прекрасний момент Чарлі розуміє, що мозок Елджернона починає прогресувати у зворотньому напрямку…Чим закінчиться ця тривожна історія - залишаю читачеві.

Роман порушує багато тем, які оточують нас, незалежно від того, помічаємо ми це чи ні. Читаючи, можливо побачити це з точки зору того, хто саме зазнає певних труднощів.

Для мене ця історія зворушлива і тривожна. Подорож, у яку ця книга проводить, безумовно, змушує багато чого переосмислити, змушує по-різному думати про людей з вадами навчання та іншими психічними проблемами. Мені дуже сподобалось, як Чарлі дізнавався про нові речі та ставав розумнішим, ніж був, але з ростом інтелекту він помітив, що не вистачає інших сфер його життя. Він почав діяти не так, як раніше, почав мислити зовсім по-іншому і все ще мав емоції дитини, але в абсолютно новому аспекті. Він став розумним, але було зрозуміло, що щасливішим Чарлі був до операції! Це начебто показує, що рівень IQ не завжди означає, що ти будеш щасливий. Фінал був найемоційнішим з усього, що я коли-небудь читала. Я би рекомендувала цю книгу всім і кожному, але розумію, що на колір і смак…

Хоча видання здається простим для читання, сюжет торкається речей з нашого повсякденного життя, про які ми зазвичай не думаємо. «Квіти для Елджернона» - справді дивовижна історія, хоч і сумна.

Автор: Валерія Дружкова, читачка юнацького відділу Публічної бібліотеки Новомосковської міської ТГ
Джулія Волтон "Слова на стінах"


В цій книзі йдеться про звичайного підлітка Адама, хіба лише він хворий. Хворий на шизофренію. Як ви мабуть знаєте, люди, хворі на шизофренію потерпають від зорових, слухових та інших галюцинацій. Найчастіше вони проявляються у вигляді живих істот (наприклад, людей чи тварин), та таємничих голосів. Адамові також ввижаються уявні образи. Серед них є доброзичливі (вродлива дівчина Ребекка), не дуже (бос гангстерів, що часто влаштовує уявні перестрілки), і часом геть чудернацькі (чемний голий юнак Джейсон).

Адам починає вживати експериментальний препарат «ТоЗаПрекс», і препарат деякий час починає стримувати галюцинації, проте ненадовго, оскільки Адамів організм починає виробляти імунітет до ліків, і видіння стають дедалі більше страхітливими, тож лікарі-експериментатори приймають рішення поступово припинити вживання «ТоЗаПрексу».
Проте в новій школі, в яку Адама перевели через хворобу, Адам зустрічає друга Дуайта, який без умовку теревенить, і вродливу дівчину Майю, в яку згодом закохується і вони починають зустрічатися. Адам не хоче, щоб друзі дізналися про його проблему, оскільки має сумний досвід з колишніми друзями, які просто перестали з ним спілкуватися, щойно дізналися...

Отже, Адам приховує хворобу від друга та дівчини, проте його недоброзичливець Ян робить так, щоб про це дізналася ця школа. Адам намагається відстронити себе від друзів, коли вони дізнаються про нього справжнього, проте Майя знаходить спосіб з ним зустрітися, гримає на нього за те, що він не залишив їй вибору, і каже, що разом вони підберуть Адамові правильні ліки і ніщо не завадить їхньому щастю. Дуайт також не покидає друга і вони продовжують грати у теніс, як і раніше...

Мені здається, що пані Волтон написала геніальну книгу. По-перше, вона порушила важливу проблему. В образі Адама вона розмірковує, що до людей, хворих на рак, ставляться як до свічки, що потихеньку гасне. А психічно хворих, більшість яких навіть і не думають про щось лихе, сприймають як атомний реактор, що от-от вибухне, і ховають їх якнайдалі від суспільства, і це, звичайно, неправильно. По-друге, в подробицях передані усі почуття героїв. І по-третє, що я вважаю найбільш цікавим, історію не закінчено. Книга обривається на електронному листі Адама до лікаря-психотерапевта, який також став йому другом у певній мірі: «На жаль, мене кличуть пригоди, лікарю. Було круто. Та тепер мені слід поквапитися на новий поїзд. До наступної середи, так?». Книгу не закінчено. Ми не знаємо, чи підібрали Адамові ліки. Не знаємо, як далі склалося його життя. Не знаємо нічого, тому змушені вигадувати самі. І це круто. Тому всім рекомендую познайомитися з історією і вигадати свій фінал.

Автор: Максим Колесник, читач Бібліотеки-філії № 5 для дітей
Джон Бойн "Хлопчик у смугастій піжамі"


Книги про Другу Світову, а особливо про концтабори - це майже завжди дуже складні за сприйняттям твори, які сповнені людського страждання та жахіть, що несла з собою нацистська навала. Але «Хлопчик у смугастій піжамі» Джона Бойна виявилася книгою, яка, з одного боку, береже нерви читача, з іншого - найяскравішим чином демонструє страхіття Голокосту.

Трохи наївно, але все одно безжально автор переповідає історію дев`ятирічного Бруно, який разом з сім`єю переїжджає з Берліна до богом забутого місця під назвою Геть-Звідси. Тут немає магазинів і кав`ярень, немає найкращих друзів, немає школи - є тільки десятки військових, колючий дріт і дивні люди у смугастих піжамах по сусідству, з якими заборонено розмовляти.
Всім цим керує батько хлопчика, якого на посаду призначив сам Фурор, а отже тільки це має значення і аж ніяк не комфорт родини нового коменданта концентраційного табору Аушвіц. До речі, цікавий факт: жодне ім`я історичної особи чи місцевості в книзі не називається, але важко не впізнати у Фурорі лідера нацистської Німеччині, а згадки про Польшу наводять думками на табір смерті біля Освенцима.

Наївний малий разом зі старшою сестрою Гретель довго ламають голови над тим, що ж то за нові сусіди і чи бува не в сільську місцину вони переїхали? А оті будиночки-бараки, напевно, ніщо інше, як ферма? Чому ж тоді дітям заборонено спілкуватися з людьми по той бік дроту?

Але зрештою виховання візьме своє і Гретель проникнеться батьківськими словами про мерзенних евреїв, недостойних життя поряд з іншими. Бруно ж навпаки так і не зможе зрозуміти це химерне твердження завдяки новому другові - хлопчику з того боку колючого дроту, що протягом року буде для нього єдиним таємним другом. Для хлопців не існує розділення ані за національною ознакою, ані за ідеологічною. Вони просто розмовляють, хоча Бруно постійно помічає, що Шмуль виглядає надто виснаженим і нещасним. Хлопчик навіть хоче поговорити про це з батьком, але здоровий глузд підказує, що тому не варто знати про їх незвичайну дружбу.

Я читала і постійно чекала, що от-от щось станеться, адже розповідь ведеться досить помірно. Проте це не заважає всім дійовим особам потроху розкриватися: мати сімейства - мовчазна і з усім згодна порядна дружина - розкривається як мирна німецька міщанка, для якої жахіття навколишнього світу стають одкровенням. Гретель же з дівчинки, що всюди тягає своїх ляльок, перетворюється на прогресивну молоду дівчину того часу, що підтримує режим навіть до кінця не розуміючи системи. Батько ж - комендарнт конц табору - взагалі показаний досить полярною особистістю. То він ладен допомагати служниці і її родині, проявляючи милосердя та доброту, то зі спокійною душею засилає на смерть десятки ні в чому не винних людей. Зрештою, до нього усвідомлення своїх гріхів також прийде, але вже буде надто пізно.

Фінал книги змусив мене затамувати подих і заклякнути на хвилин двадцять. Так, я розумію, що він правильний і правдоподібний, саме те, на що заслуговує кожен герой цієї книги навіть попри добрі наміри деяких, адже якнайкраще показує жорстокість і несамовитість політики нацистів. Проте це не відміняє того факту, що він шокує. Думаю, цю книгу обов`язково варто прочитати підліткам і дорослим, адже вона не тільки про війну. Книга про дружбу; про погляд на в`язнів з іншого боку; про людей, що були незгодні (а такі серед німців теж були) і що з ними траплялося. А ще про те, як виглядали концтабори очима дітей - тих, хто в них знаходився і тих, хто був поруч. Це страшні часи очима хлопчиків, які ще не розуміють багатьох речей, але не позбавлені почуття справедливості, хоч страх і помилки їм теж притаманні.

Добрі новини для любителів не тільки побачити історію у своїй уяві, а й на великому екрані - «Хлопчик у смугастій піжамі» був екранізований з Асою Баттерфілдом, Вірою Фармігою та Девідом Тьюлісом у головних ролях. Не дивно, що фільм і актори отримали декілька нагород, адже своєю грою вони неймовірно передали драматизм твору. Тож раджу не тільки читати, а й дивитися!

Автор: Анастасія Дьякова, читачка абонементу Публічної бібліотеки Новомосковської міської ТГ
Террі Пратчетт "Морт"


Переповнений гумором «Морт» підкорив мене чи ж не з першої сторінки. Історія настільки ненав’язлива, настільки легка і божевільна, що закохатися в неї неможливо. Те, як Пратчетт граючись філософствує на складні теми - заворожує. Потрапляєш ніби в театр абсурду, де Смерть - до болю симпатичний персонаж, ловить рибу, розчулюється з котиків та мріє про відпустку. А потім ще й куховарить в якійсь забігайлівці в той час, як його бідолаха учень знайомиться з непростою професією душі на той світ переправляти.

У Пратчетта філігранно виписані образи, живі та ні на кого несхожі, тож неможливо не перейнятися симпатією до Альберта, маленької язви - доньки Смерті, Морта та принцеси, заради якої наш підмайстер Смерті трохи поламає реальність. А ще конячка сподобалась, бо вона тут справді ніби один з важливих персонажів.
Фішка з розмовою великими літерами дуже крута. Оскільки Смерть став моїм найулюбленішим персонажем, то я буквально заглядала наперед і шукала, де ж там в розмовах з’явиться сaps loсk, щоб визначити, чи скоро мій улюбленець знову з’явиться на сторінках. А ще захотілося розібрати книгу на цитати, та, нажаль, книга бібліотечна і наліпки не поробиш. Але ось це просто варто залишити для нащадків: «ТАКІ ВОНИ, СМЕРТНІ. ТАК МАЛО ЇМ ВІДПИСАНО ЖИТИ НА ЦЬОМУ СВІТІ, А ВСЕ ОДНО ТІЛЬКИ ТИМ І ЗАЙНЯТІ, ЩО УСКЛАДНЮЮТЬ СОБІ ЖИТТЯ. ДИВОВИЖНО. З’ЇЖ КОРНІШОНЧИК»

Корнішончик мене порвав! Отака життєва муд- рість в буденній розмові зі Смерттю. І вся книга просякнута подібними виразами, де життєві істини сусідять з гумором та іронією.

За пригодами персонажів дуже цікаво спостерігати, здається, тут взагалі немає нікого другорядного. Тож ця книга абсолютно точно розірвала всі мої стереотипи про складного Пратчетта і змусила полюбити Дискосвіт та продовжити з ним знайомство, адже «Морт» - лише перша книга з великого циклу про Смерть, що складається з п`яти книг.

Автор: Анастасія Дьякова, читачка абонементу Публічної бібліотеки Новомосковської міської ТГ
Міла Іванцова "Сердечна терапія"


Роман Міли Іванцової «Сердечна терапія» я проковтнула за якихось декілька годин - настільки легко він читається. Розповідь ведеться одразу про декількох героїв, їх життя та долі.

Яна відкрила в собі незвичайний талант... Антоніна запідозрила, що чоловік їй зраджує... Олександра присвятила своє життя дочці, її мрії про балет... Все це сталося не в один день, але день, коли доля звела їх, подарував надію кожній! Антоніна прийшла до Яни, ніби на сповідь. Їй стало легше, коли вона довірила незнайомці свою таємницю: її чоловік, батько її сина, закохався, як хлопчисько, і в кого - в однокласницю, яку не бачив багато років! Але таємниця сповіді буде порушена вторгненням Олександри, і проблеми професорської дружини зблякнуть на тлі одкровень цієї молодої вдови...
Яна не психолог, але вона вміє слухати та ставити правильні уточнюючі запитання, допомагаючи таким чином людині самій розібратися у власній проблемній ситуації та дійти якогось висновку та прийняти рішення. Жінки до неї тягнуться, маючи надію вирішити свої особисті проблеми, а Яна... Яна лікує серця. Доля кожної жінки та й загалом кожного персонажа цієї книги далека від легкої та ідеалістичної, за ними цікаво спостерігати, намагатися поставити себе на місце кожної, разом з ними мріяти, що труднощі зрештою всього лише тимчасове явище і колись все буде добре.

Цікаво, що періодично кожному з героїв роману ставлять одне й те саме питання: «Що таке щастя?» І воно, звісно, у кожного різне, кожен розуміє його по-своєму. Книга веде до розуміння «свого» щастя, яким ми його бачимо і до чого прагнемо. Тож обов`язково рекомендую цю чудову книгу до прочитання, адже роман і його персонажі ще довго не відпускають!

Автор: Ірина Тімофєєва, читачка абонементу Публічної бібліотеки Новомосковської міської ТГ
Ірен Роздобудько "Шості двері"


Це перший роман (до того було три детективи) відомої української письменниці Ірен Роздобудько: третій її твір, який вийшов друком утретє. І невипадково, адже книга захоплююча та розрахована на читачів різного віку.

Старше покоління ця історія повертає в непрості часи кінця 80-х - буремні 90-ті минулого століття з суцільною розрухою і тотальним дефіцитом, роздоріжжям у суспільному і особистому житті, краху ідеології соціалізму з маленькими острівцями щастя, бо ж юність і молодість брали своє.
Попри те, що час мчить із шаленою швидкістю і несе неймовірні зміни, люди лишаються людьми з прагненням щастя, яке, звісно, для кожного на свій смак.

Події «Шостих дверей» розгортаються у провінційному місті в квартирі на горішньому поверсі хрущівки. Тихе щастя в одну мить перетворюється на його друзки: помирає бабуся, на якій, виявляється, трималося дуже багато; виїжджає за кордон мама; батько починає зазирати в пляшку та приводить у дім чужу жінку з сином-підлітком, а виховання доньки передоручає сусідці…

Відрадою дівчинки з дивним для цієї місцевості ім’ям Анна-Марія стає двір і двоє друзів – Ада і Миколка. Долаючи негаразди та розпач, вона сміливо відчиняє умовні двері: успішно закінчує школу, вступає до столичного вузу, стає успішною бізнес-леді… А чи знаходить щастя? Про це дізнаєтеся, прочитавши книгу Ірен Роздобудько.

Мене дуже захопила ця історія, тож не вагаючись рекомендую її до чвитання!

Автор: Лариса Волкова, читачка абонементу Публічної бібліотеки Новомосковської міської ТГ
Еймі Маллой "Ідеальная мати"


З сучасною світовою літературою ми знайомимося переважно з перекладів російською. Але цього разу бестселер «Ідеальна мати» американської письменниці Еймі Маллой маємо змогу прочитати українською. І українська – одна з 18 мов, на які перекладено твір.

«Ідеальна мати» - гостросюжетний психологічний роман на вічну тему материнства. Події в ньому розвиваються стрімко, в чомусь щасливо, в чомусь – не дуже і навіть трагічно.
У центра уваги долі жінок, які називають себе «травневими матусями»: їхні малюки народилися саме в травні. Двічі на тиждень подруги збираються в парку й діляться своїми страхами та радощами. Одного вечора, залишивши дітей з чоловіками та нянями, жінки зустрічаються в місцевому барі. Але щось пішло не так: немовля матері одиначки викрадають…

Піднімається поліція, підключається всюдисуща преса і телебачення, не сидять склавши руки й самі жінки – ведуть власне розслідування. На світ білий з’являються сімейні секрети і таємниці, розгортаються драми і скандали. А втім, переказувати зміст твору – невдячна справа. Краще прочитати книжку. Отож поспішайте до бібліотеки!

Автор: Лариса Волкова, читачка абонементу Публічної бібліотеки Новомосковської міської ТГ
Норман Дейвіс "Європа. Історія"


З першого погляду книга лякає своїм об`ємом аж 1463 сторінок! Вона величезна! Книга – монстр! Але цим і притягує до себе увагу. Читається до речі легко і швидко. Та ще й в улюбленому читальному залі юнацьго відділу, де можна сидячи чи лежачи на зручному пуфі спокійно гортати сторінки.

Здається автору вдалося неможливе, історія цілого континенту від початку й до сьогодні в одній книзі, без сухих фактів, дат – якими зазвичай майорять рядки. Норман Дейвіс є прекрасним гідом з історії, та ще й з гумором. Уявили на хвилиночку? Історія та ще й з гумором і цікаво? Так, це можливо!
Приємно здивувало, що багато цікавого є про Україну. Автор включив до книги «Заповіт» Шевченка.

Круто! Навіть є пісня «Лілі Марлен», яку виконувала Марлен Дитріх.

Отака історія мені подобається! Рекомендую до читання!

Автор: Тетяна Михайлова, читачка юнацького відділу Публічної бібліотеки Новомосковської міської ТГ
Стівен Кінг "Піднесення"


Коли вирішила знайомитися з Кінгом і почала з найтонюсінької книги, яка тільки можлива.

Насправді я прочитала "Піднесення" на одному піднесеному подиху за вечір і майже два тижні збиралася з думками. Типова я. Тому що це зовсім не той Кінг, до якого я раніше підїжджала на кривій козі і з яким ми ніяк не могли знайти спільну мову. І тут раптове кохання з першої сторінки. Така легка історія, така затишна не зважаючи на містичний підтекст і повну незрозумілість, що, куди і звідки.
Скотт Керрі худне. Але не міняється ззовні - це найгірша програма схуднення, яку я коли-небудь бачила! Але так було б, якби він був жінкою й переймався фігурою, але ж ні, Скоттові не потрібно худнути ба більше - він для цього нічого не робить. Як був жирдяєм, так ним і залишається, проте кілограми стрімко тануть на очах. Що мене здивувало в героєві, так це те, що він нікуди не звертається, окрім свого друга-лікаря, котрий в принципі не те щоб спеціаліст у справах раптової втрати ваги. Та й втрата якась справді містична - стрілка на вагах не змінюється навіть якщо Скотт набере повні кишені монет чи роздягнеться. М-А-Г-І-Я. От тільки що буде, коли ваги покажуть нуль?

Мені справді було цікаво спостерігати і я не могла передбачити фінал, тому що це ж Кінг, фінт вухами наприкінці міг бути який завгодно.

Історія з лесбійською парою теж дуже показова - навіть в прогресивній та толерантній Америці до цього явища ще не всюди звикли, що ж казати про, скажімо, нашу країну? Поки вивчала біографію Короля жахів, натрапила на факт, що його дочка є представницею ЛГБТ і, думаю, цей момент в книзі може бути дещо особистим. Але круто, що головний герой встиг зробити для цих жінок добру справу, бо ж вони насправді непогані люди. Той забіг під дощем - один з моїх улюблених моментів в "Піднесенні".

І хоч на головне питання я не отримала відповіді, мені все одно сподобалося. "Піднесення", звісно, дуже нетиповий твір як для того Кінга, яким мене лякали, хоча, скажімо, його «11.22.63» теж книга, яка не повниться жахами через край. Думаю, з цією маленькою історію варто познайомитися навіть якщо ви фанат класичних жахалок від пана Стівена, тому що вона така... Тепла. Так, напевно я б її охарактеризувала саме так. Тому до читання рекомендую!

Автор: Анастасія Дьякова, читачка абонементу Публічної бібліотеки Новомосковської міської ТГ
Пітер Сінґер, Емерсон Брукінг "Війна лайків. Зброя в руках соціальних мереж"


Інтернет зараз – один із головних засобів комунікації у світі і у найближчому майбутньому таким і залишатиметься. Місце де сфабрикована подія може мати справжню силу. Тож книжечка дуже актуальна зараз!

Після прочитання абзацу мимоволі зупиняєшся обдумати і проаналізувати уривки з власного «життя» в соцмережах. Більшість з нас (беру молодь) обмежуються соцмережами, щоб викладати фоточки себе гарнющого, особливо з кавовим стаканчиком з пантової кав`ярні. Як то кажуть, себе показати та на інших подивитися. Або скачати новенький фільм чи серіальчик.
В книзі всі ці онлайн штуки подані більш масштабно та серйозно. Як один необережний пост може розв’язати війну, як за допомогою фейкової інформації маніпулюють свідомістю цілих країн, багато фактів та досліджень, наведені приклади роботи спецслужб різних країн.

Рекомендую книгу до читання!

Автор: Тетяна Михайлова, читачка юнацького відділу Публічної бібліотеки Новомосковської міської ТГ
Андрій Курков, Юрій Винничук "Ключі Марії"


Книга цікава, читати її – захоплююче мандрувати з 2019 до 1099 через 1941 роки разом з вічними героями: Дівою, яка себе приносить в жертву і відроджується в кожну епоху для нової боротьби зі злом, та її відданими лицарями. Лицар сучасності – Олег Качок на прізвисько «Бісмарк» - чорний археолог «працювати заради пенсії, а жити заради роботи не збирався. Своєю головною роботою він вважав життя…, коли ти займаєшся улюбленою справою». Хай і порушуючи при цьому закон країни, в якій живеш. Сучасна Діва теж веде чорну бухгалтерію підставних фірм і знемагає в очікуванні свого покликання. Такі живі і грішні персонажі дратують, викликають бажання зрозуміти або заперечити їм.
У цьому романі зображений початок війни у Львові та Україні 1939-1941 років як грабунок, беззаконня, окупація фашистів і «совєтів». Читати про це прикро.

…Марія спустилася на нижній ярус печерного монастиря, стародавнім ключем відкрито келію, де вона має спочити і усвідомити своє покликання. «День від дня ми чекаємо великого лиха, що йде на нас зі Сходу». Ця історія не має фіналу, вона не може закінчитися саме так…

Далі буде!

Автор: Людмила Никитенко, читачка абонементу Публічної бібліотеки Новомосковської міської ТГ
Андрій Кокотюха "Третій рівень"


"Третій рівень" – саме так називається нова книжка відомого українського письменника, майстра як великого, так і короткого жанру Андрія Кокотюхи. А назву дала їй перша з 16 детективних новел.

Попри те, що «Третій рівень» - перша і єдина збірка короткої гостросюжетної прози Андрія Кокотюхи, це, за зізнанням самого автора, його улюблений жанр. І не в останню чергу через те, що писати новели значно складніше, ніж роман чи повість. Прикладом для автора були такі класики, як О’Генрі, Марк Твен та Карел Чапек.
Отже, 16 новел з інтригуючими назвами і не менш інтригуючим змістом, де кожен рядок, кожне слово влучно «стріляють». Усі історії різні в них йдеться як про сьогодення, так і про давно минулі часи. А, відтак, книга буде до смаку всім шанувальникам детективної прози: від класичного детективу до трилера, від шахрайської історії до іронічної новели… І як же без історичного присмаку, адже Кокотюха відомий майстер ретро-детективів (згадайте лише львівську серію).

Тож беріть книгу у бібліотеці і дізнайтеся, хто ж насправді вбив народного месника Олексу Довбуша.

А взагалі книга читається дуже легко, не відчуєте, як перегорнете останню сторінку.

Автор: Любов Шматенко, читачка абонементу Публічної бібліотеки Новомосковської міської ТГ
Френк Герберт "Дюна"


Якщо Ви хочете потужно заморити свого внутрішнього читацького черв`яка, ця книга саме для Вас!

Дюну часто називають одним з класичних шедеврів американської наукової фантастики ХХ століття. Це наукова фантастика, яка є дуже реалістичною до такої міри, що я забула, що це дійсно науково-фантастична книга. Опис світу Арракас неймовірний. Френк Герберт - всебічний оповідач з реальною деталізацією персонажів, а також послідовним сюжетом, що дає змогу легко засвоювати прочитане (книга до речі чималого об`єму). В 1984 році вийшла екранізація «Дюни», дехто думає, що глянути фільм буде швидше і навіть цікавіше. Але чи це дійсно так?
Звісно, неможливо передати все у кінострічці, вона стане занадто довгою та нудною, і ми побачимо картинку без багатьох деталей створену режисером. Тому якщо хочете побачити картину, яку створив письменник, або свою власну - читайте книги, уявляйте, аналізуйте. Коротенько розповім про сюжет:

Дюна — пустельна планета з майже непридатним для нормального життя кліматом, вода на вагу золота, а серед пісків мешкають аборигени. На Арракасі є дещо дуже цінне —спеція. Ця речовина є важливим елементом. Усі воліють володіти спеціями, але для цього варто владарювати над Арракісом.

Автор: Тетяна Михайлова, читачка юнацького відділу Публічної бібліотеки Новомосковської міської ТГ
Ксенія Фукс "12 сезонів жінки"


Збірка новел «12 сезонів жінки» - це 12 коротких, але ємних завершених історій з життя сучасних молодих жінок. Книга читається легко, з цікавістю та захопленням. Ксенія Фукс – молода сучасна українська письменниця, родом з Донецька, але останні 10 років живе в Німеччині. Вона, безперечно, талановита та цікава письменниця і поетеса. І, мабуть, більше поетеса, тому що вступні вірші перед кожною новелою вражають глибиною, гостротою та цільністю думки, влучністю та сенсом в кожному слові римованого або білого вірша. І саме прочитавши вступного вірша, хочеться читати далі, щоб познайомитися з долею молодої героїні, розділити з нею її підчас важкі та складні думки та вчинки, співпереживати або порадіти її успіхам. В кожній новелі образи молодих жінок – саме молодих, саме сучасних з їх проблемами в сучасному житті, моральними цінностями та орієнтирами. Жінки, які співчувають чужій біді, які стикаються з непорозумінням оточуючих людей через те, що мають інший світогляд; жінки, які вміють любити.
В новелах висвітлюються болісні питання жіночого насилля в сім’ї, війни на Донбасі та інші кричущі питання, які потребують розголосу. Співчуваєш та вболіваєш за кожну героїню, радієш за їх цілеспрямованість, стійкість, справжні вчинки.

Але після прочитання залишається деякий осад і непорозуміння. На мій погляд, та, мабуть, з погляду решти представників мого старшого покоління, вдача та цінності героїнь новел занадто розкуті. Переважній кількості персонажів властива любов до алкоголю, паління, а іноді і наркотиків, свобода в сексуальних та статевих відносинах, що інколи нівелюють прекрасні людські почуття. Нецензурна лексика, що іноді вбивчо проковзує в реченнях, не занадто прикрашає художні твори. Можливо це риси більш європейського сучасного виховання і поведінки, які ближчі авторці. І зі значною часткою вірогідності воно властиве й молодому поколінню нашої сучасної Держави. З цієї причини також є сенс цю книгу прочитати та зрозуміти.

Автор: Любов Рязанцева, читачка абонементу Публічної бібліотеки Новомосковської міської ТГ
Емі Макріді "Як перевиховати егоїстичну дитину (або її батьків)"


«Тема дітей мене цікавить і як психолога і як маму. Книга Емі Макріді «Я!Я!Я! Як перевиховати егоїстичну дитину (або її батьків)» з перших прочитаних сторінок дає зрозуміти, що сучасні діти егоцентричні і це проявляється з самого малечку, в підлітковому віці і плавно переходить в доросле життя. Егоцентризм може з’явитися в кожній родині, не зважаючи на її статус, культуру. Це не хвороба, але його розповсюдження в суспільстві має характер епідемії. Егоцентричні діти стають егоцентричними дорослими, які поводять по-дитячому, але забаганки в них більших масштабів.
Це, насправді, велика проблема як самих дітей, так і батьків. В книзі описано прояви та ознаки егоцентризму, прочитавши які можна зрозуміти, що епідемія егоцентризму дісталась і вашої родини. Невід’ємне право для дітей – це демонстрація поведінки, яка говорить, що вони заслуговують на все, чого вони хочуть, просто тому, що світ повинен обертається навколо них і всі винні їм, навіть саме життя…

Звідки ж береться дитячий егоцентризм? Проблеми починаються, коли егоцентризм стає для дітей стилем життя, тобто починається в сім`ї, де батьки в усьому потурають їм і вони беруть владу у свої руки. Потім це проявляється в дитячому садочку, в школі, на роботі…

Досвід автора книги допоміг їй сформулювати 35 перевірених правил і прийомів, які справді можуть зупинити епідемію невід’ємного права, допоможуть дітям знайти мотивацію розкрити свій потенціал, стати самостійними, відповідальними, дисциплінованими, навчитися розв'язувати проблеми у стосунках і саме головне ─ уміти сприймати СЕБЕ.

А батькам слід зрозуміти, що якщо вони не ідеальні – це не злочин. Не потрібно бути супербатьками, щоб вплинути на життя наших дітей. Наші діти важливі для нас і ми важливі для них, але щоб досягнути кращого майбутнього, потрібно докладати час і зусилля на виховання, та подолання чи не допущення дитячого егоцентризму.

Автор: Світлана Шубна, читачка абонементу Публічної бібліотеки Новомосковської міської ТГ
Галина Вдовиченко "Найважливіше - наприкінці"


«Найважливіше – наприкінці» - назва нового роману Галини Вдовиченко, яка, безперечно, заінтригувала. Тільки почала читати і з жалем перегорнула останню сторінку – роман закінчився.

Він і вона. Віктор і Галя. Ці двоє не можуть осягнути глибини своїх стосунків аж доки не стає занадто пізно. Все як у всіх: закохалися, одружилися, виховували і навчали дітей, але самі були поганими учнями в школі життя, «трієчниками», яких жодні помилки нічому не навчили. «Трієчниками», які навіть не намагалися докласти більше зусиль в опануванні науки стосунків.
Як усі, легковажно ставилися до відведеного їм часу, бо, здавалося, що все – назавжди, що попереду – безмежне життя, все налагодиться колись і ось тоді… Але «тоді» не сталося. Чоловік пішов у вічність і так гірко тепер, так його не вистачає. Без нього все видається не таким, як колись здавалося. Чи можна було жити інакше? Чи можна було навчитися науці жити вдвох? Відповідь знайдено, та вже ніяк не перевірити… Слухай своє серце, співчувай, пробачай, бо милосердя – це вияв любові і треба встигнути її проявити, доки життя не промайнуло. Ось такі думки навіяла прочитана книга. А закінчити хочу словами з роману письменниці: «Усе, що я намагаюся сказати, це все – про дві речі, про які ми так мало говоримо з найближчими людьми. Про дві найголовніші речі: любов і смерть».

Автор: Алла Таран, читачка абонементу Публічної бібліотеки Новомосковської міської ТГ

Немає коментарів:

Дописати коментар

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...