Когда я вернусь…

21 листопада на абонементі центральної міської бібліотеки до 100-річчя від дня народження Олександра Галича – відомого поета, сценариста, драматурга, прозаїка, автора і виконавця власних пісень - відбувся відео-колаж під назвою, що містить цитату з одного із його віршей.

«Когда я вернусь, засвистят в феврале соловьи

Тот старый мотив, тот давнишний, забытый, запетый,

И я упаду, побежденный своею победой,

И ткнусь головою, как в пристань, в колени твои,

Когда я вернусь… А когда я вернусь?»

Пророчі слова, адже колись, на своєму тернистого шляху до всенародної слави, крізь часи визнання й всенародної любові, його буде чекати клеймо «дисидента» та клеймо вигнанця. Своїми віршами й піснями він дуже не подобався комусь «зверху», але збирав на власні «квартирники» купу народу і був шалено популярний серед людей. Проте «знищила» його проста випадковість. Про неї, а також про перипетії життя талановитого поета й співака розлого розповіла провідний методист центральної міської бібліотеки Пігур І.М. Скільки б не було в людині таланту, але на власній батьківщині його не приймали. Ні, не люди – влада. І тоді розпочалася нескінченна низка переїздів поета, який почав свій шлях у тодішньому Катеринославі, а вимушений був змінити рідну країну на Норвегію, Норвегію на Мюнхен, а Мюнхен на Париж.

Зрештою, його питання у вірші про повернення залишилося без відповіді, адже помер Олександр Галич і був похований на чужині – на російському кладовищі Сент-Женев'єв-де-Буа, що недалеко від Парижу.

Розповіла ведуча й про буремне творче, й про не менш цікаве особисте життя. А між розповідями гості послухали пісні Галича та подивилися короткий документальний фільм «Олександр і Ангеліна Галичі: більше, ніж любов» про долю видатного українця.