Вперше взяла до рук книгу української письменниці Світлани Талан і не прогадала. Читаючи роман «Розколоте небо» я згадувала своїх предків, які теж мали господарство і були дуже замучені працею. Морально було дуже важко читати цей роман, бо в ньому описано горе і радість, любов і ненависть, зґвалтування, смерть і навіть людоїдство…
В романі Світлани Талан йдеться про розкуркулення і колективізацію, голодомор 30-тих років в селі Підкопаївка на Луганщині. Розповідається про одну сім’ю «куркулів» Чорножукових, які були дуже роботящі, заможні і дружні. У батька - Павла Серафимовича, було дві дочки і син. По-різному склалися їхні непрості долі… Найбільше вразила мене Варя -наймолодша дочка Павла Серафимовича - своєю відданістю, чесністю, самопожертвою, умінням прощати своїх ворогів.
Я плакала і сміялася, переживала разом з героями їхнє власне життя, неначе бігала разом з Варею в зелений гай на побачення, жаліла Варю, коли найкраща подруга зрадила; співчувала, коли нічим їй було годувати дітей… Після пережитого трагічного особистого життя Варя не зламалася, не озлобилася, а залишилась ЛЮДИНОЮ. Цей роман я хотіла б порекомендувати молодому поколінню, щоб навчились людяності, співчуттю чужому горю і небайдужості. Цінуйте життя, будьте щирими, працьовитими, незлобливими.
Із задоволенням буду й надалі брати книги цієї письменниці і радити її всім своїм знайомим.
Зінаїда Грузин, читачка бібліотеки-філії № 2
Публічної бібліотеки Новомосковської міської територіальної громади
Немає коментарів:
Дописати коментар